Артеріальна гіпертензія (АГ) є одним з найпоширеніших хронічних захворювань, що вражають чверть дорослого населення планети, при цьому неодноразово доведено наявність лінійного взаємозв’язку між рівнем артеріального тиску (АТ) і ризиком серцево-судинних подій (інсультів, інфарктів). За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) з недостатнім контролем АТ можна впевнено пов’язати близько 7,1 млн смертей на рік. У численних епідеміологічних дослідженнях отримані переконливі дані, що підтверджують вплив АГ на частоту розвитку атеросклерозу, ішемічної хвороби серця (ІХС), хронічної серцевої недостатності (ХСН) та інсульту. Продемонстровано, що частота ІХС в 3,5 рази частіше в осіб з АГ, ніж в осіб з нормальними цифрами АТ. Артеріальна гіпертензія визначається як стан, при якому систолічний артеріальний тиск (САТ) становить 140 мм рт.ст. або вище і / або діастолічний (ДАТ) – 90 мм рт.ст. або вище. Важливу роль в розвитку і перебігу артеріальної гіпертензії відіграє активація ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Для оцінки стану РААС прийнято визначати ренін і альдостерон, що дозволяє встановити причину артеріальної гіпертензії (виділити первинну або вторинну), коректно підібрати терапію і оцінити її ефективність.